Четвертак
Підошви риплять, а сніжинки — гладять. Замети ковтають ноги.
Коли тобі п'ять, ще доволі складно допетрати, що до чого.
Дорога з садка — це така ж пригода, як вийти на бій з драконом.
Сніжок у руках перетік у воду, в якій він поволі тоне.
Всі друзі — надворі, і вже до тебе гукають, як тільки бачать.
Бабуся говорить, що спершу треба посьорбати щось гаряче.
Ялинка стоїть у кутку, і хата уже не така порожня.
Спочатку — поїсти. Тоді — гуляти.
Коли тобі п'ять — то можна.
У центрі двора палахтить багаття, зриваючи сутінь літа,
У десять — пора уже дещо знати, та мало що розуміти.
Дівчата — нудні, але пахнуть мило, а ще у них гарна шкіра.
Розпечені дні відбирають сили, та сон — це для тих, хто виріс.
Багаття тріщить під серйозні теми — що краще, кавун чи диня?
Дівчата сміються чомусь своєму. Якісь вони справді дивні.
На дружніх обличчях разом з вогнями танцюють вечірні тіні.
З вікна уже кличе додому мама.
Випрошуєш півгодини.
Рюкзак — на плечах, а під ноги осінь лягає асфальтом сірим.
П'ятнадцять — це час, коли ти дорослий, та інші у це не вірять.
Із півночі суне гроза, та поки останні хвилини сухо.
Її поцілунок — м'який та мокрий, з блідим тютюновим духом.
Віконце — запріле, сидіння — дерті, волосся на очі впало,
У плеєрі — цілих п'ять сотень метрів, забитих важким металом.
Дороги — розмиті. Повзеш по місту, що тоне в осінній зливі.
Як вийдеш — купити би щось заїсти,
бо ж тато почує пиво.
Сніжинки летять крізь небесне сито усюди, де тільки бачиш.
У двадцять життя ще здається світлим, але уже трішки лячно.
В нечуваній тиші нори на очі сповзає вечірня втома.
В листопаді вийшов Скайрім, а отже — нагода сидіти вдома.
Внизу, у заметах, іще з обіду спалахують сніжні битви.
Висвічує месидж "Нема сусідок. Приходь. Не забудь купити".
Пляшками з-під пива забита спальня. Прибрати би все це якось.
Общага — сонлива. Аптека — дальня.
А значить, піде і ятка.
Вітрила нап'явши, тікає літо, як довгий тягучий спогад.
Тобі двадцять п'ять, і пора платити за все, що було до цього.
На носі — субота. Веселий гамір збиває думки в болото.
Додому з роботи ідеш ногами — на вулицях менш самотньо.
Рахунки за хату прийшли невчасно — з зарплати лишилась сотня.
Шпана у під'їзді говорить "Драстє" і швидко ховає водний.
Доріжки — старі. У квартирі — тихо. У простині зяє дірка.
З усіх твоїх мрій залишились тільки присипані пилом збірки.
Холодне плацебо зігріє душу. Ти ллєш, доки є, що лити.
Пускаєш на себе окріп у душі, обпершись об мокру плитку.
І спогади лащаться, псами лізуть, аби зазирнути в очі.
А ти — четвертак,
що летить донизу,
піймавши найвищу точку.
// Ніколассон
______________________
photo by
